Гарного Всім настрою.
Мене звуть Олексій, я самий звичайний Українець.
Я дуже щасливий багатодітний Батько та чоловік!
Маю Кохану дружину Людмилу та самих Найкращій дітей у всьому Світі!
Вибачте, не кого не хочу образити, але для кожного батька та матері їхні діти будуть самі найкращі, так і для мене та моєї дружини, наші діти самі, самі найкращі та коханні.
Хто я такий?
Так, цікаве питання, а на справді хто я?
Ну, мабуть саме головне, що я син своїх Батьків та Чоловік, а це і є відповідь!
Батьки дали мені життя та навчили мене бути гідним сином, кохати свою країну, волю, відповідати за свої вчинки та бути прикладом для своїх дітей!
Так, саме цьому Вони мене вчили!
Нажаль їх вже немає поруч, але я впевнений що їм не соромно за мене.
Я пішов до лав Збройних Сил України ще в 1997 році, армія це чудова школа для справжніх чоловіків!
Будучи військовослужбовцем строкової служби я приймав участь у миротворчої місії на території Боснії та Герцеговині у 240 Окремому спеціальному батальйоні.
Потім був звільнений в запас, повернувся до дому став на військовій облік та вирішив трохи відпочити.
Закохався, одружився та знову Армія, тільки я вже військовослужбовець за контрактом.
У 2001році народився мій старший син Ілля, зараз йому вже 20 років. Він навчається на авіаційного конструктора на четвертому курсі та вчиться на військовій кафедрі, щоб бути офіцером та змінити свого батька коли прийде час.
У 2003 році я прийняв участь у першій ротації до Іраку.
Ірак-це гарна країна зі своїм особливим внутрішнім миром. Це другий клімат,друга філософія та релігія, інші люди, але теж люди і як в нас добрі, сердечні і навпаки.
І знову війна,і знову її наслідки! Знову смерть дітей,старих та молоді, руїни та гибель твоїх Побратимів!
Так війна не кого не питає, вони тільки забирає і чомусь молодих та самих Найкращих!
Повернувся до дому, для мене тоді саме головне було що живий, так хотілося обняти дружину та сина!
Ми жили у квартирі, яку знімали.
Мабуть чотири або п'ять разів ми переїжджали з однієї квартири до другої. На сьогоднішній день ми живемо в маленькій квартирі, яка належить державі, до того моменту, поки я буду військовослужбовцем.
Але так хочеться мати СВОЄ ЖИТЛО, щоб не від кого не залежити, в якому комфортно змогла б розміститись вся наша велика родина.
Минув час в 2009р в нас народилася донечка Аннушка.
Я продовжував службу.
Діти ростуть, і вже наше житло трішки стає нам малим.
Я звертався до командирів щоб поліпшити умови, але бюрократичну систему не зміг побороти.
У 2012 в нашій родині з'являється син Микола.
На той час про армію не хто не згадував! Це стосується усього, бойової підготовки, техніки, фінансування та багато іншого.
У 2013 в мене закінчується контракт і я приймаю рішення звільнитися. В мене родина, і мені потрібно годувати їх, на ті копійки, що я заробляв як військовослужбовець сім'ю утримувати було неможливо.
Та ще в мене захворіла Мама,в неї знайшли рак молочної залози.
Треба було заробляти гроші, які в армії я тоді заробити не міг!
У 2016 році моя дружина Людмила маючи медичну освіту пішла до лав збройних сил України,та практично відразу відбула до зони бойових дій на схід нашої країни.
Я залишився вдома з трьома дітьми.
Через невеликий час я вже знову був в армії і почав боронити рідну землю безпосередньо в зоні бойових дій.
За той час, що дружина була на війні, вона своїми очами побачила яке горе вона приносить!
Я з свого боку зробив все щоб Вона мати Найкращій дітей у світі більше не дивилася війні в очі!
Тому продовжую службу в одній із бойових частин Десантно штурмових військ збройних сил України.
За час служби був у багатьох гарячих точках на Луганщині і в Авдіївці на Донеччині і на Маріупольському напрямку.
Війна триває та продовжує збирати життя Найкращіх, але це мій шлях моя кохана Україна і мені немає куди звідси бігти, тому залишаюся тут та буду далі продовжувати захищати свою рідну Україну!
Ми тут для того щоб люди, на мирній землі ніколи не знали що таке Війна, щоб продовжували посміхатися та радіти життю, щоб спокійно просиналися у своїх будинках та теплих ліжках, щоб не чули вибухи від артелірійського та мінаметного обстрілу.
Не судіть нас, а пам'ятайте для чого МИ ТУТ а Ви там!
Я хочу звернутися до небайдужих людей з наступним.
Ми дружня Родина, живемо у військовому містечку в двух кімнатній квартирі, так житло належить державі, місця катастрофічно не вістачає. Старший син закінчує університет. В нього теж немає власного житла. Вся наша родина сподівається, що знайдуться люди, які не залишаться осторонь нашої проблеми та допоможуть чим зможуть. Більшу частину свого життя я віддав службі в армії і вищою нагородою для мене буде отримання власного комфортного житла для моєї великої родини.

Я, та моя родина будуть щиро вдячні Вам за будь-яку допомогу в здійсненні нашої мрії!
Велике дякую всім хто допомагає та всім хто не заважає!
Бережи Господь всіх вас та нашу рідну матінку Україну!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!